«Прошлое иногда догоняет будущее, и тогда ты понимаешь, что остался где-то во вчерашнем дне, который никак не дотянется до заката солнца.
Мне удалось пройти через все круги «Гербалайфа» и остаться в здравом уме…»
Ніякого задекларованого в анотації напруження від першої до останньої сторінки я не відчував – буденні нудні розповіді з примітивним передбачуваним кінцем. Лише в першій оповіді автор замахнувся на Кафку, тільки на відміну від останнього, описав абсурдність не судової, а військової системи.