На листівці було написано таке: "Не зважаючи на заборону влади ми відстоюємо свої права. Мобілізація! 28 листопада з 12.00 Європейська площа". І телефони координаторів Євромайдану. Як я потім дізнався, листівку мені дав один із координаторів Євромайдану Дніпропетровська Нікіта Проданець з партії Демократичний Альянс.
У той день я весь вечір просидів в інтернеті, знайомлячись та переписуючись з активістами у різних містах. Близько 22 години в групі Дніпропетровського Євромайдану з'явився хвилинний відеоролик, у якому координатори Нікіта Проданець і Віктор Романенко (з Української Народної партії) закликали небайдужих громадян вийти завтра на мітинг і продовжувати свою боротьбу за європейський вибір. Телевізор я не вимикав. У крові в мене бурлив адреналін. Я не міг дочекатись того моменту, коли я примкну до протестного руху.
28 листопада я знов, завішаний національною символікою, прийшов на пари в університет. Я висидів усі ленти, крім останньої, тому що я вже пропускав початок мітингу, і хотів побути на ньому якомога більше часу. По ходу я дізнався про те, що початок акції перемістили на 14.00 і що місце проведення було змінено – акція повинна відбутися біля входу до парка імені Глоби, біля пам'ятника Чкалову. Я прийшов туди і побачив близько 100 людей, координаторів з мегафонами і багато прапорів України і Євросоюзу. По периметру стояли загони міліції з автомобілями і джипами. Вони не перешкоджали проведенню мітингу. Мітинг вирішили проводити тут, тому що, по-перше, на Європейській площі проведенню акції заважав ярмарок, а по-друге, тут було ближче до будівлі обласної ради.
На цьому мітингу ми відсвяткували відновлення діяльності Дніпропетровського Євромайдану, був виражений протест проти перешкоджання проведенню мирних зібрань з боку місцевої влади, були висловлені сподівання про те, що Янукович підпише на Вільнюському Саміті документ про асоціацію України з ЄС, також були роз'яснені переваги європейського курсу для України і кому було вигідно згортати цей курс. У нас був дуже довгий прапор України (довжина його мабуть сягала десь тридцяти метрів), який став незмінним атрибутом Дніпропетровського Євромайдану. Я теж тримав цей прапор.
У той день було дуже холодно, дув сильний вітер, температура повітря була нижче нуля, і я з двома хлопцями, з якими щойно познайомився, вирішили піти до найближчого магазину, аби купити щось поїсти і випити гарячого чаю, щоб зігрітись. Потім повернулись до Майдану і продовжили дискусію з усіма присутніми. Кожен міг тут поділитися своїми думками. Хтось почав співати народні українські пісні. Ми почали підспівувати. Потім я поїхав у Новомосковськ, бо я жив тоді у Новомосковську, потрібно було на завтра робити домашні завдання, а мітинг у цей час вирушив до Європейської площі, після чого розійшовся по домах.