Роман в 2005 году был отмечен первой премией на конкурсе «Коронация слова». Это многоплановый роман, со многими сюжетными коллизиями и героями. Его временное пространство: от середины 70-х до наших дней, его география – Киев, украинская провинция, Россия, Черногория и… Америка. А главная идея такова: большое счастье или большая трагедия могут начаться с одной маленькой детали, с пуговицы, которую так легко потерять, а потом искать всю жизнь…
«Пуговица» – роман про любовь, верность и предательство. Про то, что никогда не стоит оглядываться назад, а ценить то, что рядом с тобой – сегодня и навсегда. А может, этот роман про… жизнь ангелов, случайно попавших на нашу землю?..
Надзвичайний твір Ірен Віталіївни.
З превеликим задоволенням перечитала його спеціально аби освіжити у пам"яті перед прочитанням продовження «Гудзик – 2. Десять років по тому».
По сюжету, ми знайомимося з молодим, перспективним режисером Денисом Северином, який розповідає нам історію свого життя та кохання. Починаючи ще з юних студентських років. Його знайомство з Єлизаветою Тенецькою, щире кохання без відповіді з її боку, бажання щось змінити у своєму житті (як наслідок – служіння в армії, Афганістан, повернення додому, виїзд до провінційного містечка, робота за освітою на державу, створення власної фірми та інше). Нова зустріч з Єлизаветою, Знайомство з Лікою (донькою Лізи), шлюб, життя з Лікою з любов"ю до Лізи…
Гострота починається від моменту, коли Ліка дізнається про оту любов Дениса до Лізи, книга ковтається за дві секунди, з перервами на виписування цитат. Читача накриває дев"ятий вал і він не може думати ні про що, крім того, що відбулося у творі. Так було зі мною три роки тому, коли прочитала вперше і три дні тому, коли прочитала повторно.
Мене глибоко вразили події, які відображені у творі. Я щиро співпереживала Ліці, хотіла натовкти писок Денису і виселити на місяць Тенецьку…
Сказати, що мені сподобався твір – нічого не сказати, я була зачарована ним, коли дізналася про продовження стрибала під стелю від щастя. Тоді хотіла радити усім, аби прочитали, тому як саме з цієї книги почалася моя любов до творчості Ірен Віталіївни Роздобудько. З тих пір нічого не змінилося, я так само раджу – читайте, особливо ті, хто любить творчість автора та глибоко вражаючі історії.
С одной стороны – будто бы печальная история о дважды неудавшейся любви, измене, предательстве и душевных скитаниях. А с другой – все же скорее история поиска себя, блуждания в лесных зарослях в горах своей души. Весь текст пропитан болезненным надрывом, что не дает героям наконец успокоиться, найти свою тихую пристань. Да и сами персонажи явно не стремятся обрести некую гармонию – им явно проще страдать, вращаться в своей неприкаянности, ныряя с головой то в работу, то в алкоголь.
В общем, неплохое сочетание психологически напряженной драмы с несколько пошловатыми для такой серьезности мотивами в духе торжествующей случайности (любовь к матери и к дочери, обнаруженной фотографии пропавшей девушки в Черногории, ежевичное вино и так далее).
Просто нужно помнить – у каждого в жизни может быть своя пуговица, подскользнувшись на которой, можно пустить свою жизнь под откос.
Это как неожиданно попасть под сильнейший ливень. Мгновение – и на тебе ни одной сухой нитки. Это не постепенное проникновение, понимание, обвалакивание, как иногда бывает, когда читаешь интересную книгу. Это – раз и все, и ты в ловушке. Где-то со второй страницы после слов «Я умерла 25-го сентября 1997-го года…» вдруг и сразу понимаешь, что из этой истории тебе уже не выпутаться…
Странно, но внятнее я даже рассказать не смогу. Внятнее – это разложить историю по полочкам. Но это история любви, страсти и безумия. И если ее разложить по полочкам, останется обычный роман. Каких миллионы. Но прочитав, ты точно знаешь, что этот роман особенный. Ливень. Сильнейший ливень. И ни одной сухой нитки…