Стисло від автора. Витяг з академічного словника української мови (1970-1980): По’дув , у, чол. 1. Порив (вітру і т. ін.); повів, повівання.Ознака, прикмета наближення, настання чого-небудь. 2. Те саме, що вітер. 3. Перен. Ідеї, суспільно-політичні напрями тощо, характерні для певного часу; віяння. Словник української мови: в 11 томах. – Том 6, 1975. – Стор. 760. Це друга збірка моїх дивних рукописів)) Як завжди, у ній твори про почуття. Дехто говорить, що мої твори важкі і складні, а дехто у захваті від цього. А як ще примусити тебе задуматись про важливі у житті речі? Звичайно, що середини не буде, бо твори наповнені алегоріями і афоризмами, які інколи з першого разу важко зрозуміти і здогадатися, що саме я маю на увазі, однак, перш за все їх потрібно відчути. Вони як мелодії проходять крізь мене, і тому я передаю їх на папір так як відчуваю, десь високо, десь низько, а десь просто криком! Одне можу сказати точно, що, як я вже колись писав, у творах я не дозволяю ображати ні жінок, ні чоловіків, а лише, по-своєму, розповідаю про їхні, як позитивні, так і негативні риси, манери, поведінку, демонструючи, яким бути не бажано, або ж навпаки, як пристрасно, ніжно, турботливо, а головне щиро, потрібно відноситись до життя, себе, людей, які поруч з тобою, щоб увібрати, наче палітра, в себе всі яскраві, емоційні барви всесвіту, подаровані нам, та дарувати сердечно іншим)) У всесвіті завжди існує баланс між темним і світлим, і хоча, інколи, саме щось не зовсім позитивне і є тим паливом, що спонукає до написання творів, однак, світлого завжди дещо більше! Щось таке, поїхали…