bannerbannerbanner
полная версияХвала сонцю

Любов Михайлівна Білозерська
Хвала сонцю

Полная версия

Пахне клечанням,

Зелен-рутою, м'ятою,

Сині півники горді

Повсідались під хатою.

Вільха радо із стріхи

Сережками хвалиться,

Дуб листатий

З гвіздка на стіні

До калини лицяється.

Я босоніж ступаю по лезах

Трави-лепехи на долівці,

Тихо скрикне стебло,

Бризне щасно сльозою,

Віддавши тепло.

(Ах, коли це було,

Як до серця мені прилягло)

Пахне клечанням знову.

У хаті у мами…

По долівці в дитинство іду,

Обережно ступаю

У казку ногами.

* * *

Пелюстки маку – дівочі губи,

Шепочуть скорбно: «Мій любий!»

І ловлять, як росу.

Коханого слова, його чуття схололі…

Ламають руки сплакакі тополі.

* * *

Гасають по небу громи молоді

Голосисті,

Басисті.

Шляхи прокладають дощам

І рясним,

І краплистим.

Гуляють чубаті дощі

По луках і травах,

Цілують з нальоту

Вербиць кучерявих,

Пустують дощі…

І в краплями ткані плащі

Загортають квіти і трави,

Коханці лукаві.

* * *

Отак живу із самотиною заручена

У світі замученім.

Поміж ненавистю й любов'ю

Душа стікає кров'ю.

Пливу до осені

Поміж ганьбою

І журбою.

Та розбиваюся об лютих…

Кайданами солодкими прикута

До немічних і одиноких,

У їхніх думах і піснях

Лиш маю спокій,

Молюсь на них,

Що в світі многогруднім,

У вирі велелюднім.

Засипать сміттям не дали криницю,

З якої молоде пагіння освятиться.

Моя пісне

У муках зроджене дитя —

Це моя пісня,

Від неї в грудях хвильно так і тісно.

Чи ж зрадить можна спів

Отой, що так бринить в мені,

І серце аж горить у його племені?

Від синьооких пращурів моїх

До мене пісня струменить,

Душа ж тоді брунькує, не мовчить.

І пагонів тих молодих так рясноцвітно…

Живи ж на радість людям, на добро,

Моя любове-пісне!

Материнське

Гріє сонцем усіх

Цілий вік

Ненька невтомно,

Дбає про нас невгамовно.

Сяє блакитною радістю світ —

Мати іде до воріт!

І щодень, щогодини

Самозречно палить себе на кострищі

В ім'я щастя дитини.

Все бігом та бігом —

з-під хустини пасмо сяє білим крилом.

Як земля буде вічно крутитися

І світ буде допоки,

Не присяде і мати —

Зарум'янились молодо щоки.

Очі хлюпають радістю синьо до дочки і до сина

У росі, у щасливій сльозі…

* * *

Життя прожить —

Не поле перейти,

А все пізнати:

Радощі і муки,

Тягар узяти в серце і на руки.

І винести, не впасти, не здрібніти,

Горіть – палать, але не тліти.

Життя прожить – не тільки втіхи знать.

Але ж і болі.

І падати, і зводитись, й перемагать

Не стать сліпцем своєї долі.

Життя пройти – це для народу,

Для України жити.

І їй служить, її любить

І нею дорожити.

* * *

Як нам удвох розминутись при стрічі?

Я боюсь тобі глянуть у вічі.

Бо тоді прочитаєш в очах моїх болі

Рейтинг@Mail.ru